Вже досить,
треба йти,
поволі,
дивлячись в зорі,
зі своєї неволі!
Вагони,
за вікнами колії!
Думки віщі
про те хто я!
Побачити вогонь
серед багатьох інших,
обійняти,-ось я!
Подивитися у вічі
впізнати тебе, між іншим,
сказати що я кохаю тебе,
навіщо ми
так далеко моя рідна,
між нами
ніби стіна своєрідна!
І я не бажаю
довічно
жити без твого вогню
сторічно,
межирічно
кохатися в травах,
повір не комічно
прокидатися самому
не чуючи любов
у твоїх стравах!
Пригорни мене
у своїх баченнях,
зроби вогню
крилом замах,
я чую
твій запах
вовчице,
лечу все вище
сідаю на дах,
над горищем,
без тебе
мій день ніщем...
від слів потоку
прорива
мого корабля днище,
іще,іще,іще...
|
|
